Кожна книга - це окремий світ

  Читання книг захоплює, відкриває нові світи. Слова здатні поглинати цілком і повністю, а мистецьки обрамлені слова мимоволі з "прочитаного" перетворюються у "спогади". Буває важко розрізнити, що є реальністю, а що лишень написано у книзі. Та при розумінні, що все відбулося не насправді, адже це був лише ліричний герой, приходить розчарування, порівняне лише з розчаруванням закінченої книги. Хоча, з іншого боку, відчувши такого виду розчарування, приходить розуміння того, що прочитана книга є чимось щось шедевральним*. 

   Мене захоплюють різні жанри: детективи, пригодницькі романи, фантастичні та науково-фантастичні книги, а також твори сповнені реалізму.

   Улюблені автори:

• Ден Браун. Його перу належить багато всесвітньовідомих (та прочитаних мною) бестселерів. Зокрема: Код да Вінчі, Янголи і Демони, Втрачений символ, Цифрова фортеця, Інферно та Точка обману. Ці твори вирізняються неочікуваними сюжетними поворотами, несподіваними розв'язками, завершеністю та продуманими сюжетними лініями.
• Артур Конан Дойл. Мені подобаються його оповідання про Шерлока Холмса. Це мій улюблений літературний персонаж.
• Алекс Адамс. В неї є чудова та незвично написана фантастична книга - "Ще жива". У цій книзі незвичний виклад та хронологія подій. Впродовж усього твору чередуються розділи "Тоді" і "Зараз". Події розділів "Тоді" в кінці твору завершуються тим, як починається на початку книги розділ "Зараз". На мою думку, це незвичне рішення. 
• Роберт Ліндон. Зараз я читаю його книгу "Соколине полювання". Це захоплююча історія, цікавий пригодницький роман, що переносить у вир та пригоди людей на початку 11 століття.

   Звісно, я могла б згадувати ще й інші, прочитані мною книги, але зайняло б надто багато часу, тому поки що я зупинюся на цьому.

   Неважливо якому стилю, жанру, манері написання чи автору ви надаєте перевагу, одного разу і вас захопить якась книга, тоді і ви відчуєте "розчарування".

*шедеврально - походить від поєднання слів "шедевр" та "геніально". я використала це слово, бо воно найбільш точне в даному контексті.

Найважча професія

    Я вважаю, що одна з найважчих професій - захищати Вітчизну. І я пишаюся, що мій дядько - Олександр, працює у цій сфері. Він займає посаду старшого прапорщика в одній з військових частин Києва (точне розміщення не повідомляю, адже це секретна інформація =)). Я можу лише уявити наскільки важко перебувати у постійному напруженні, адже завжди потрібно бути напоготові. У кожну хвилину може знадобитись його допомога (інтелектуальна чи фізична).
    Насправді, усвідомлюючи увесь ризик та серйозність цієї професії, стає трохи страшно. І я абсолютно впевнена, що не кожен витримає це випробування - бути військовим. Що тоді вже казати про його дружину, яка завжди хвилюється за нього та підтримує його (і у спокійні часи, і в періоди нестабільності). Я захоплююсь їхньою мужністю, але однозначно, сама ніколи б не обрала військову сферу.
    І це одна з небагатьох професій, коли краще, щоб не трапилось нагоди використати свої професійні вміння. Адже що може бути краще для військового, ніж коли захищати країну не доводиться?...

Майбутнє за IT-технологіями

   Своїм майбутнім життєвим шляхом я обрала професію програміста. Хтось може вважати, що ця професія не для дівчат, що ж, у мене є шанс це заперечити.
   Багато людей помилково ототожнюють поняття програміста та системного адміністратора, але це не вірно. Різницею між програмістом та системним адміністратором чи іншими спеціалістами з IT-технологій є те, що програмісти займаються розробкою програмного забезпечення, а інші використовують та працюють з уже готовим (тобто розробленим програмістами) програмним забезпеченням. Це досить важливо, тому що я хочу займатися саме розробкою. 
   Звісно, я ще не знайома зі всіма тонкощами та нюансами цієї професії, але, грубо кажучи, в мені присутня любов до чисел, я обожнюю програмування та алгоритми, захоплююсь математикою та фізикою, і вважаю, що це варто використати.
   Ще невідомо, що чекає мене у житті, чи виправдаються всі мої сподівання, та чи стану я програмістом, як і мрію, але принаймні я буду робити усе для цього.
   Та як кажуть - надія помирає останньою.